АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ»

КОМІКС ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДІ (НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТУ «МОЯ НЕФЕЙКОВА ІСТОРІЯ» ЖУРНАЛУ СОЦІАЛЬНИХ КОМІКСІВ «INKER»)

Н. В. ГОРБАЧ, О. А. ШАКУН — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз сучасних українських коміксів, створених у межах проєкту «Моя нефейкова історія» творчим колективом журналу соціального мальопису «Inker». Розглядаються такі твори, як «Сліпі плями», «Я не другий сорт», «Лабіринти брехні» та «У капкані», що відзначаються документальною основою, тематичною зосередженістю на реальних свідченнях героїв і прагненням деконструювати російські пропагандистські міфи. Перетворення індивідуальних життєвих історій на художні наративи зі специфічною візуальною мовою робить їх доступними широкому колу читачів. Акцентується, що такі комікси працюють із подвійною оптикою: з одного боку, документують досвід конкретних людей, з іншого – переносять його у сферу суспільного знання й колективної пам’яті. Наукова новизна статті полягає в тому, що доробок «Inker» уперше розглянуто як мистецький проєкт, котрий формує специфічний сегмент сучасного українського воєнного дискурсу, що набуває нової соціокультурної ваги та стає одним із засобів фіксації досвіду, спротиву та саморепрезентації. У дослідженні простежено тяглість традиції коміксів, спрямованих на осмислення травматичних подій ХХ–ХХІ ст., зокрема Голодомору, Другої світової війни, Голокосту, Чорнобильської катастрофи, близькосхідних конфліктів тощо. Показано, що мальописи «Inker» водночас виконують пізнавальну, меморіальну, комунікативну функції, а також сприяють формуванню критичного мислення й протидії маніпулятивним практикам. В умовах сучасної гібридної війни, де зброєю ворога є не лише військова сила, а й інформаційні маніпуляції, комікс постає як інструмент спротиву спробам переписування історії та нищення української ідентичності. Перспективними напрямами подальших студій є вивчення інтермедіальних стратегій, дослідження рецепції українського соціального коміксу в академічному й культурному середовищі.

САКРАЛЬНІ ТОПОСИ КНЯЖОГО КИЄВА В ТВОРАХ НАТАЛЕНИ КОРОЛЕВОЇ І ВІРИ ВОВК: АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Ю. М. ГРИГОРЧУК — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу інтерпретації сакральних топосів княжого Києва в творах Наталени Королевої і Віри Вовк. Особлива увага зосереджена на висвітленні образів Софії Київської, Золотих воріт і Києво-Печерської лаври. Підкреслено, що ці споруди описані не лише як артефакти сакрального мистецтва, а насамперед як значущі місця пам’яті, конденсатори культурних і духовних смислів. Зазначено, що найчастотнішим у текстах є топос Софії Київської. Це багатозначний символ, що репрезентує сакральний центр Києва й України. У прозі Н. Королевої він уособлює духовну альтернативу світу зла, метафізичну надію на воскресіння з руїни, втілену в візії жінок-мироносиць. У поезії Віри Вовк – відображає ідею захисту, могутньої Божої опіки над Україною, персоніфіковану в образі Богородиці-Оранти. Самобутніми є також художні образи Золотих воріт (символу княжої могутності) й Києво-Печерської лаври (втілення культурних надбань краю). Перший описаний через легендарно-апокрифічну канву, другий – через образи храмів: Успенського собору, дзвіниці (у Віри Вовк), а також через постаті ченців Києво-Печерського монастиря (у Н. Королевої). Воднораз простежено, що Н. Королева здебільшого інтерпретує події історичного минулого країни, осмислює патерикові сюжети, стилізує мову й виклад літописів. Віра Вовк, натомість, зображає актуальні події сучасності, залучає біблійну інтертекстуальність, метафоричне письмо, символіку. Встановлено, що основою художньої інтерпретації образів Софії, Лаври і Золотих воріт у творах обох письменниць є історичний паралелізм, зіставлення часових площин Х ст. і ХХ–ХХІ ст. В цьому контексті сакральні топоси княжого Києва репрезентують ідею незнищенності українського народу та його духовних вартостей в горнилі драматичних випробувань минулого і сьогодення.

СЛОВОСПОЛУКИ З КОМПОНЕНТОМ «ВІЙНА» У МАКРОЛІНГВОПОЛІТИЧНІЙ СИНЕРГЕТИЦІ ВОЄННОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Ю. І. ДЕМ’ЯНЧУК — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню словосполук із компонентом «війна» як невід’ємної складової воєнної комунікації – одного з ключових об’єктів макролінгвополітичної синергетики. Аналіз охоплює тексти різного функціонально-стильового маркування трьох історичних періодів: Першої світової, Другої світової і російсько-української війни разом із тим з’ясовує специфіку воєнної комунікації у внутрішньополітичному та зовнішньополітичному вимірах. Студіювання словосполук у текстах офіційно-ділового стилю доби Першої світової війни засвідчило, що воєнну комунікацію вели через службові листи, телеграми, накази, оперативні донесення, зосібна у формі директив і комюніке. У документах переважала військово-політична лексика. У тогочасній публіцистиці виразні редакційні лінії газет визначали внутрішньополітичну воєнну комунікацію – насамперед The Manchester Guardian, що стала медійним посередником між державою та суспільством. Так само як і видання The Washington Post, яке зафіксувало збій у зовнішньополітичній воєнній комунікації: під час битви на Соммі 1916 року. Видання широко використовували метафори війни та військово-політичну термінологію. Виявлено, що у художніх текстах доби Першої світової війни воєнна комунікація постає контрапунктом двох регістрів – смерті головного героя та безособового фронтового звіту, що особливо виразно простежено в романі Е. М. Ремарка “All Quiet on the Western Front” завдяки фразеологізмам. Натомість у романі Ернеста Гемінґвея “A Farewell to Arms” воєнна комунікація артикулює макровзаємодію дипломатії, а ще ідеології й моделює баланс сил у війні, спираючись на воєнно-політичні терміни. Аналіз показав, що воєнну комунікацію в період Другої світової війни вели засобами офіційних документів (директив, меморандумів, комюніке). Окремим форматом були міжсоюзницькі конференції на яких узгоджували плани розгрому спільного ворога. Механізм упроваджували за принципом «централізоване планування – децентралізоване виконання», причому важливу роль відігравали лексеми, марковані війною, воєнно-політичні терміни, метафоричні порівняння. Газетні шпальти Другої світової підсилювали ілокутивний ефект офіційних повідомлень: від репортажів про бомбардування Нагасакі й капітуляцію Японії до публікації антологій листів аматорів. Засобами воєнної комунікації слугували: лексеми, марковані війною до того ж, військово-політична термінологія. Охарактеризовано воєнну комунікацію в художньому дискурсі – від описів бойових дій до проблематики примусової соціалізації в концентраційному таборі. Зокрема, у Прімо Леві “If This Is a Man” внутрішньополітичний вимір воєнної комунікації постає як естетично опосередкована «мікрополітика табору», вербалізована лексемами, що кодують ієрархію примусу. Натомість у трилогії Дж. Р. Р. Толкіна “The Lord of the Rings” зовнішньополітична воєнна комунікація моделює скоординовану взаємодію союзників – коаліції з виразною геополітичною ідентичністю «Заходу», де низка словосполучень виконує функцію військово-політичних маркерів. Проаналізований матеріал засвідчує, що для воєнної комунікації періоду російсько-української війни визначальною є правова рамка: апеляції до Статуту ООН, резолюції, публічні виступи на засіданнях Ради Безпеки, а також процесуальні кроки Міжнародного Суду ООН – усе це формує спільний нормативно-інформаційний простір. У цьому фреймі поширена воєнно-політична термінологія. Наголошено на низці публіцистичних видань, у яких воєнна комунікація слугує «стрес-тестом» політики, що легітимує планування найгірших сценаріїв і водночас зосереджує увагу на внутрішньополітичному вимірі. У цих матеріалах задіяно військово-політичну термінологію, лексеми з воєнно-політичним навантаженням так само як і метафори війни. У художньому вимірі воєнна комунікація, виражена мікроепізодами, у творах Мета Галлахера “Daybreak” та Артура Дражека “Bridge in the Darkness” моделює і міждержавні сигнали, і внутрішньополітичні акценти.

ПОЕТИКА ЖІНОЧОЇ СТІЙКОСТІ У ПОВІСТІ ОЛЕНИ ЗВИЧАЙНОЇ «ЗОЛОТИЙ ПОТІЧОК З ГОЛОДНОГО ХАРКОВА»

В. Г. КРИВЧУН — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено першу спробу ґрунтовного наукового аналізу повісті Олени Звичайної «Золотий потічок з голодного Харкова» (1947), яка тривалий час залишалася поза увагою літературознавців і не була предметом окремого наукового дослідження. Цей твір досі не отримав належного визнання в академічному середовищі. Творчість Олени Звичайної належить до малодослідженої частини української літератури, сформованої в умовах вимушеної еміграції. Водночас доробок мисткині заслуговує на окрему увагу як завдяки художній майстерності, так і завдяки актуальності тематики – зокрема досвіду окупації, виживання, морального спротиву української інтелігенції. У центрі повісті – постать харків’янки Катрусі, молодої інтелектуалки, змушеної пройти через приниження, голод, моральний шантаж, втрату близьких. Під тиском зовнішніх обставин її внутрішній світ поступово змінюється, однак героїня зберігає здатність критично осмислювати пережите. З глибокою психологічною проникливістю у творі зображено життя мешканців Харкова в умовах німецької окупації 1941–1942 років. Особливу увагу зосереджено на соціально-психологічному образі жінки – матері, коханої, представниці інтелігенції, яка змушена обирати між фізичним виживанням і збереженням духовної гідності в умовах війни. Олена Звичайна демонструє, як у ситуації граничного голоду й морального краху руйнуються етичні орієнтири: інтелектуали деградують, молоді дівчата змушені вдаватися до проституції як єдиного способу виживання. На цьому тлі Катруся постає як сильна постать – жінка, яка, попри страждання, прагне зберегти себе й дитину не лише у фізичному, а й у духовному вимірі. У статті підкреслюється важливість введення повісті до наукового й культурно-освітнього обігу як цінного джерела художнього осмислення життєвого досвіду в умовах війни. Акцентовано також на потребі ширшого вивчення еміграційної творчості Олени Звичайної, яка не лише зберігає пам’ять про трагічні події ХХ століття, а й формує образ жіночої стійкості, гідності та національного самозбереження.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЛЕКСИКИ В ОФІЦІЙНИХ МЕДІА ЗСУ

І. В. ОЛЕКСАНДРУК — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто особливості функціонування військової лексики в офіційних військових медіа, які в умовах війни виконують низку важливих функцій – інформативну, пропагандистську, мотиваційну тощо, фіксують актуальний стан лексичного складу та відображають динаміку його розвитку. Мета дослідження – аналіз особливостей функціонування військової лексики в офіційних військових медіа як важливого складника публічного дискурсу в умовах війни. Об’єктом дослідження стала військова лексика в мові сучасних українських військових ЗМІ. У результаті аналізу текстів офіційних військових медіа, розміщених на українських інформаційних платформах, виокремлено основні тематичні групи військової лексики, які відображають різні найменування: техніки та озброєння, звань та посад, військових дій та операцій, підрозділів, позивних, а також виділено елементи військового жаргону на позначення специфіки комунікації у сфері оборони та фрази-заклики, спрямовані на підтримку бойового духу. Зазначено, що найбільш чисельними виявилися групи на позначення військової техніки та озброєння, назв військових підрозділів, а також бойових дій та операцій. Значну частку становить термінологічна лексика, трапляються символічні та історичні найменування, уживані як у назвах техніки, так і в найменуваннях військових підрозділів, позивних. Меншою за обсягом виявилась група військового жаргону, що відображає специфіку комунікації в армії, а також фрази-заклики. З’ясовано, що військова лексика охоплює як загальні найменування бойових дій, техніки, озброєння, так і номінації, пов’язані з історичними постатями та подіями, символічними назвами, а також лексеми, які поєднують елементи української традиції й сучасності, національної ідентичності, міфології. Такі номінації мають важливе значення, оскільки виконують не лише номінативну, а й патріотичну функції, посилюють бойовий дух, мотивують, показують зв’язок з історією, створюють відчуття єдності та нездоланності. Наголошено, що в умовах збройного та інформаційного протистояння військова лексика потребує всебічних подальших досліджень.

СТРАТЕГІЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ФЕМІННОСТІ В ПІСНЯХ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ҐЕНДЕРНІ ДИХОТОМІЇ

І. Я. ПАВЛЕНКО, Ю. Р. КУРИЛОВА — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Мета статті – проаналізувати стратегії репрезентації фемінності в українських піснях періоду російсько-української війни (2014–2025 рр.), з’ясувавши, як у них конструюються сучасні моделі жіночності, яким чином вони співвідносяться з традиційними поглядами на роль і місце жінки під час війни і що вносять нового. Об’єктом аналізу є тексти популярних пісень, що активно функціонують у медійному просторі. Методологія статті ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні ґендерних студій, культурної семіотики, дискурс-аналізу, що дає змогу розглядати пісні воєнного часу не лише як художній або комунікативний феномен, а також як складний механізм соціального конструювання ідентичностей. Передусім, у роботі застосовані принципи ґендерної критики, сформовані працях Дж. Батлер, С. де Бовуар, концепція «етики турботи» К. Ґілліґан, Н. Ноддінґс. Цей підхід дозволяє інтерпретувати фемінність як перформативну практику, що репрезентується у вербальних, музичних і візуальних образах пісенного тексту. З’ясовано, що сучасна пісенність відтворює традиційні образи матері, удови, дівчини/жінки, що чекає з війни нареченого/чоловіка, відьми, актуалізуючи при цьому нові моделі жіночого – жінку-борчиню, медикиню, волонтерку, що репрезентують етичну й тілесну суб’єктність жінки у війні. Водночас зберігаються риси есенціалізму: формується прецедент сакралізації жіночої жертви, поєднання краси й жертовності, ототожнення фемінного з етичними категоріями. У результаті дослідження доведено, що моделі фемінності у воєнній пісенності базуються на триєдності жіночих ролей – матері, берегині, коханої. Проте всі вони зазнають трансформації через патерни героїзму, політичного дискурсу та практик резильєнтності; утверджується нова парадигма фемінності, параметри якої уже не редукуються до покори чи страждання, а стають синонімом стійкості, моральної витримки й культурного спротиву. Пісенний дискурс війни не лише відображає, а й активно формує суспільні уявлення про ґендер, стаючи ареною боротьби між традиційними й новітніми моделями жіночності, у яких фемінність постає як символ національної стійкості й одночасно як форма культурного опору.

СПЕЦИФІКА АНАЛІТИЧНИХ ЖАНРІВ У СУЧАСНИХ ДРУКОВАНИХ МЕДІА

Л. О. САДОВА — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У роботі проаналізовано специфічні особливості аналітичних жанрів в сучасних медіа. У дослідженні виокремлено основні види та тематичні групи репортажів та інтерв’ю видання, окреслено їх проблематику, жанрові особливості. Вивчення специфіки аналітичних жанрів в сучасних друкованих періодичних виданнях належить до актуальних досліджень, оскільки воно дає змогу визначити специфічні особливості цього жанру, окреслити перспективи його розвитку в українських ЗМІ. У статті аналізуються жанри репортажу та інтерв’ю як ключові форми журналістського контенту в друкованих засобах масової інформації. Розглянуто особливості та роль цих жанрів у сучасному медіапросторі. Особлива увага приділяється функціям жанрів: інформаційній, пізнавальній, комунікативній та естетичній. Визначено, що репортаж поєднує елементи фактології, емоційної насиченості та суб’єктивного погляду журналіста, що дозволяє читачу стати безпосереднім «свідком» подій. Проаналізовано основні структурні складові репортажу, а також способи використання стилістичних засобів для підвищення емоційного впливу на аудиторію. Акцент зроблено на значенні особистого досвіду журналіста, його здатності спостерігати та передавати атмосферу подій. У статті розглядаються сучасні виклики, з якими стикаються аналітичні жанри у друкованих ЗМІ, зокрема конкуренція з цифровими медіа, скорочення уваги аудиторії та економічні обмеження редакцій. Автор підкреслює, що попри ці труднощі, аналітичні жанри журналістики залишаються важливим інструментом для формування суспільної думки, підтримки довіри до медіа та створення якісного журналістського контенту.

ЛІНГВОСТИЛІСТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ОСНОВА ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ЗА ФАХОМ

Ю. О. БІЛОБРОВА, О. О. ЖАРКО, І. Г. БАТЕНЬОВА — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У цій статті досліджується суттєва роль лінгвостилістики у формуванні методологічних та комунікативних основ викладання англійської мови за професійним спрямуванням (АПС), зокрема в економічному та бізнес-контекстах. Спираючись на сучасні тенденції в теорії стилізму, дискурс-аналізі та прикладній лінгвістиці, дослідження представляє комплексний погляд на те, як лінгвістична та стилістична компетентність у професійних регістрах сприяє розробці ефективних навчальних програм з АПС. Особлива увага приділяється аналізу ключових стилістичних особливостей професійних жанрів, таких як звіти, електронні листи, презентації, переговори та академічне ділове письмо, як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Автори наголошують на важливості інтеграції стилістичної обізнаності в підготовку викладачів АСП, пропонуючи педагогічні стратегії, спрямовані на підвищення дискурсивної компетентності здобувачів освіти у предметно-орієнтованому спілкуванні. Тематичні дослідження з викладання ділової англійської мови ілюструють ефективність жанрових та стилістичних підходів. У заключному розділі розглядається майбутнє освіти з АСП у багатомовному академічному середовищі, підкреслюючи необхідність адаптації навчальних програм до динамічних змін у глобальній діловій комунікації. Таким чином, лінгвостилістика слугує не лише теоретичною основою, а й практичним інструментом, який допомагає здобувачам розвивати не лише мовні навички, а й гнучкість у використанні мови відповідно до специфіки їхньої професійної діяльності. Такий підхід забезпечує ефективнішу інтеграцію випускників у міжнародне бізнес-середовище та підвищує їхню конкурентоспроможність на ринку праці.

ПЕРЕКЛАД АБРЕВІАТУР В АКТАХ ПРАВА ЄС УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

С. В. КАБАНОВА — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено функціонування абревіатур в текстах актів права ЄС та методи їх відтворення в офіційних українських перекладах. Актуальність теми зумовлена активними інтеграційними процесами України до ЄС та необхідністю забезпечення якісного перекладу актів права ЄС українською мовою. Окреслено поняття абревіатури, виявлені основні типи скорочень, що зустрічаються в актах права ЄС, а також окреслені ключові тенденції їх відтворення в українських перекладах. На основі корпусу актів права ЄС у сфері культури досліджено основні стратегії перекладу абревіатур та створення відповідних українських скорочень. Виявлено перекладацькі підходи до абревіатур у документах різних інституцій ЄС та запропоновано шляхи стандартизації перекладу абревіатур для забезпечення термінологічної узгодженості. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше проведено комплексне дослідження перекладу абревіатур актів права ЄС у сфері культури українською мовою. Простежено відмінні методи перекладу абревіатур acquis ЄС, окреслено найбільш поширені помилки у перекладі абревіатур та розглянуто шляхи вирішення викликів перекладу абревіатур актів права ЄС українською мовою, зокрема, необхідність запровадження термінологічної бази даних, стандартизацію підходів до перекладу, створення двомовного корпусу, залучення механізмів контролю. Практична частина статті містить аналіз конкретних прикладів перекладу абревіатур на основі корпусу актів права ЄС у сфері культури (двох регламентів та директиви) та їхніх офіційних перекладів українською мовою. Загальний обсяг корпусу – 30550 слів, вибірка проаналізованих абревіатур складає 341. Результати проведеного дослідження мають практичне значення для перекладачів, юристів та фахівців з євроінтеграції.

ПРАГМАТИКА НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ КОМУНІКАЦІЇ У ЕМОЦІЙНОМУ ТА ЕМОТИВНОМУ ТИПАХ ДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ПРОЗИ)

Н. П. КИСЕЛЮК, Т. Г. БОНДАР — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню прагматичних особливостей функціонування невербальних компонентів комунікації крізь призму емоційного та емотивного типів дискурсу. Розглянуто теоретичні засади емоційної та емотивної комунікації, зокрема з позицій прагмалінгвістики, а також виокремлено ключові ознаки, що дозволяють розмежувати емоційну експресію та емотивну інтенцію мовця. Проаналізовано типові невербальні засоби, які супроводжують вербальне висловлення та активізують його прагматичний потенціал. Наголошено, що невербальна поведінка може бути як спонтанною, так і контрольованою, прагматично вмотивованою. Спираючись на положення сучасної комунікативної лінгвістики, прагматики та психолінгвістики, визначено роль невербальних знаків у досягненні комунікативної мети, посиленні або трансформації вербального змісту, формуванні емоційного впливу на адресата. Матеріал дослідження становлять фрагменти англомовного художнього дискурсу, які відображають комунікативну поведінку мовців у стані емоційної напруги або при вираженні афективних станів. У результаті дослідження встановлено, що невербальні компоненти в емоційно та емотивно маркованому дискурсі функціонують не лише як допоміжний засіб, а як самостійний комунікативний код та виконують емфатичну, модифікаційну, регулятивну функції, суттєво впливаючи на інтерпретацію вербального повідомлення. Також з’ясовано, що в окремих випадках невербальні сигнали можуть вступати у смисловий конфлікт із вербальними, створюючи ефект прагматичної багатозначності. Дослідження підтвердило, що ефективне розуміння емоційного та емотивного дискурсу неможливе без урахування невербального рівня комунікації як складової єдиної прагматичної системи.

СИМВОЛІКА ЧЕРВОНОГО КОЛЬОРУ У СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ПОЕЗІЇ

Ю. І. ТОРГОВЕЦЬ — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню багатовимірної символіки червоного, що розглядається крізь призму культурологічного та психологічного осмислення. У цьому контексті колір виступає не лише засобом невербальної комунікації, а й потужним семіотичним інструментом, здатним транслювати протилежні смисли. З одного боку, він уособлює кохання, красу, життя, натхнення та енергію; з іншого – асоціюється з болем, конфліктом, соромом, небезпекою та навіть смертю. Аналіз словникових дефініцій дає змогу окреслити широкий спектр його значень – від фізичних асоціацій (кров, полум’я) до емоційно-психофізичних (сором, збентеження, злість) та ідеологічних (соціалізм, комунізм) конотацій. У межах комплексного підходу також розглянуто психологічні властивості червоного кольору: його здатність збуджувати емоції, викликати фізіологічні реакції, а отже – уособлювати життєву силу, волю та сексуальність. У сучасних англомовних поетичних текстах червоний найчастіше інтерпретується як уособлення любові – як піднесено-окриляючої, так і деструктивної. Ця амбівалентність підсилюється метафоричним образом тліючих вуглинок, які символізують згасаючі почуття і внутрішнє спустошення. Варто зазначити, що, задля підсилення емоційної напруги та створення драматичного ефекту, автори часто протиставляють червоний іншим кольорам: зеленому – як уособленню життя, міцності та витривалості, та чорному – як символу скорботи, порожнечі та втрати. Крім того, червоний інтегрується у смислову структуру текстів через усталену символіку. Зокрема, red flag виконує функцію маркера попередження – емоційної загрози у стосунках, вказуючи на їхню потенційну токсичність або дисгармонію. Натомість red string/thread, що бере свій початок у східній філософії, вносить мотив невідворотного, фатального зв’язку, який поєднує споріднені душі незалежно від обставин. Усе це створює багатовимірний символічний простір, де червоний слугує засобом репрезентації спектра глибоких емоційних станів та внутрішніх переживань.

НЕЙРОМЕРЕЖЕВІ МОДЕЛІ У ПЕРЕКЛАДІ НІМЕЦЬКОМОВНИХ І АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТІВ

А. В. ШЕВЧУК, А. І. ЯНОВЕЦЬ, В. Б. СТЕРНІЧУК — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено можливості нейромережевих моделей у перекладі англомовних та німецькомовних текстів українською. Сьогодні саме ці моделі лежать в основі найпопулярніших систем машинного перекладу, адже вони прийшли на зміну застарілим статистичним і правило-орієнтованих підходів. Завдяки архітектурі Transformer стало можливим якісне відтворення складних синтаксичних структур та врахування контексту. У науковому дослідженні проаналізовано роботу трьох систем – DeepL, Google Translate та GPT із викладеним порівнянням результатів під час перекладу різножанрових текстів: наукових, публіцистичних та художніх. Це дало змогу показати, у яких випадках автоматичні перекладачі працюють найуспішніше, а де ще потрібна допомога людини. У дослідженні наведено приклади, які демонструють сильні та слабкі сторони моделей. Виявлено, що найбільш точними результати є у технічних і публіцистичних матеріалах, де важлива передусім змістова точність. Водночас переклад художніх творів виявляється значно складнішим: системи часто не зберігають іронії, стилістичних відтінків чи гри слів. Також підкреслено, що якість залежить від навчального корпусу та тематики тексту: у звичному для системи домені результат значно кращий, ніж у спеціалізованих чи незнайомих сферах. У статті зроблено висновок, що нейромережеві моделі перекладу є важливим інструментом сучасної перекладацької практики. Вони економлять час і допомагають долати мовні бар’єри, але все ще не здатні повністю замінити роботу перекладача-людини. Найбільш перспективним напрямом є поєднання автоматичного перекладу з подальшим редагуванням і контролем людиною.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЕМОЦІЙНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ У КОНФЛІКТНОМУ ДИСКУРСІ

О. Г. ГУДЗЕНКО, А. І. АЛЕКСАНДРУК — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена висвітленню психолінгвістичних механізмів емоційної саморегуляції у конфліктному дискурсі, що становить важливий аспект сучасних досліджень у галузях психолінгвістики, психології спілкування та когнітивної науки. У роботі здійснено аналіз наукових підходів до розуміння процесів регуляції емоцій у мовленнєвій діяльності, які активізуються в умовах підвищеного комунікативного напруження або конфлікту. На основі узагальнення сучасних теоретичних концепцій і міждисциплінарних досліджень розкрито взаємозв’язок між емоційною регуляцією, когнітивними процесами, мовленнєвими стратегіями та поведінковими реакціями комунікантів у ситуаціях соціальної взаємодії. Визначено, що емоційна саморегуляція виконує провідну адаптивну функцію, забезпечуючи конструктивний перебіг конфліктної взаємодії, зменшуючи інтенсивність негативних емоційних проявів і сприяючи збереженню продуктивного діалогу між учасниками спілкування. Наголошено, що саме здатність контролювати власні емоційні реакції, усвідомлювати причини їх виникнення та вибудовувати відповідну комунікативну стратегію є ключовим чинником ефективності міжособистісної взаємодії. Показано, що вибір мовних стратегій, стилістичних засобів і форм емоційної експресії безпосередньо залежить від рівня розвитку емоційного інтелекту, когнітивної гнучкості, емпатійності та вміння осмислювати власні переживання. Розкрито роль вербальних і невербальних маркерів (інтонації, темпу мовлення, міміки, жестів, пози) у процесі емоційної саморегуляції, оскільки саме через них відбувається як зовнішнє вираження, так і внутрішній контроль емоційного стану. Визначено значення психолінгвістичних чинників, які зумовлюють індивідуальні особливості мовленнєвої поведінки під час конфлікту. Запропоновано розглядати емоційну саморегуляцію як невід’ємний компонент мовленнєвої компетентності, що сприяє формуванню культури конструктивного спілкування та підвищенню якості міжособистісної взаємодії у конфліктних ситуаціях.

КОМУНІКАТИВНІ ВИКЛИКИ ЦИФРОВОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ В ЕПОХУ МЕТАМОДЕРНУ

О. В. ДОБРОДУМ, В. О. МАТВЄЄВ — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано комунікативні виклики цифрового середовища як чинник трансформації релігійних уявлень в епоху метамодерну. В умовах стрімкої цифровізації релігійна комунікація зазнає радикальних змін, формуючи нові форми сакрального та ідентичності, а в умовах трансформації сакрального досвіду технорелігієзнавство формується як міждисциплінарний напрям. Цифрові медіа формують нові форми релігійної приналежності: онлайн-спільноти, віртуальні паломництва та цифрові обряди стають частиною повсякденного релігійного життя. Меми, емодзі та візуальна мова відіграють важливу роль у вираженні віри, сприяючи гібридизації релігійної та цифрової ідентичності, де сакральне переплітається з культурними кодами інтернету. В цифрову епоху релігійні уявлення все частіше формуються на перетині алгоритмічної логіки та колективної уяви, де сакральне набуває нових візуальних та наративних форм. Сучасні комунікативні практики все частіше включають ШІ не просто як інструмент, а як активного учасника релігійного дискурсу. Технологія починає функціонувати в якості автономної духовної стратегії: роботи-катехизатори здійснюють практику навчання, алгоритми складають проповіді, а в діалогах один з одним ШІ здатні відтворювати класичні теологічні дискусії, наприклад, про докази буття Бога. Комунікативні практики технорелігієзнавства демонструють, що цифрові технології не лише медіатизують релігійний досвід, а й трансформують його структуру, темпоральність та інституційні форми. Віртуальні літургії, алгоритмічні посередники віри та платформові форми духовної солідарності стають невід’ємною частиною релігійного ландшафту в епоху метамодерну. Комунікативні практики цифрової епохи актуалізують питання про те, як релігійні наративи адаптуються до дискурсу прав людини, особливо в контексті алгоритмічної модерації та платформової цензури.

ЗВ’ЯЗОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І КУЛЬТУРИ ПРИ ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНИМ СТУДЕНТАМ

І. В. МАЛЕЦЬКА, О. В. БЕРЕЗІНСЬКА — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується взаємозв’язок української мови і культури в контексті викладання української мови як іноземної. Підкреслено, що ефективне оволодіння мовою неможливе без занурення в культурне середовище, адже мова є не лише засобом комунікації, а й носієм історичної пам’яті, традицій, ментальності та духовних цінностей народу. Розкрито роль культурної складової у формуванні міжкультурної компетентності іноземних студентів, їхньої успішної адаптації до навчального і соціального середовища в Україні. Особливу увагу приділено культурним практикам як потужному засобу мотивації та залучення студентів до активного вивчення мови. Навчальний процес розглядається як цілісна система, у якій поєднано мовні знання з культурологічними аспектами: традиціями, святами, звичаями, літературою, мистецтвом і сучасними культурними процесами. У роботі наведено приклади інтеграції культурного компонента у мовну підготовку: організація святкових заходів, мовно-культурні проєкти, екскурсії, літературно-мистецькі вечори, використання автентичних текстів, мультимедійних матеріалів та сучасних онлайн-ресурсів («Ukraїner», «Prometheus», «Є-Мова» тощо). Обґрунтовано, що такі форми роботи підвищують інтерес до навчання, знімають психологічні бар’єри, сприяють розвитку комунікативних умінь та глибшому розумінню української культури. Виокремлено методичні підходи, що забезпечують ефективне поєднання мови й культури: культурологічний, комунікативно-культурний, проєктно-діяльнісний, мультимедійний та інтеркультурний. Зроблено висновок, що включення культурної компоненти в навчальний процес не лише збагачує мовну підготовку, а й формує позитивний імідж України як держави з багатою історією та культурною спадщиною. Такий підхід сприяє розвитку у студентів навичок міжкультурної комунікації, підвищує їхню мотивацію до навчання та забезпечує комплексне засвоєння української мови в автентичному соціокультурному контексті.

ЕМОЦІЙНИЙ АНАЛІЗ СВІДЧЕНЬ ОЧЕВИДЦІВ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ЗА ДОПОМОГОЮ МОДЕЛЕЙ ОБРОБКИ ПРИРОДНОЇ МОВИ ТА КАРТОГРАФІЧНОЇ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ

О. І. РЕДЬКО, Т. В. ШЕСТАЕВИЧ — Thu, 30 Oct 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено поєднання сучасних методів автоматизованої обробки природної мови та картографічної візуалізації для аналізу емоційного забарвлення свідчень очевидців війни. Матеріалом став корпус із 1437 текстів, зібраних у 2022–2023 роках у межах проєкту «Narratives of War: Virtual Exhibit of Written Testimonies of the Russia-Ukraine War». Для емоційної класифікації використано багатоміткову модель «EmoBench-UA», адаптовану для української мови. В її основі лежить багатомовний трансформерний енкодер, який розпізнає шість базових емоцій (радість, страх, гнів, сум, відраза, здивування) та нейтральну категорію. Модель враховує співіснування кількох емоцій у тексті. Аналіз показав, що домінантними емоціями є сум і страх, які разом становлять понад 60% від усіх маркерів. Це відображає травматичний характер досвіду війни, виражений втратами, невизначеністю й постійними загрозами. Сум у багатьох випадках перевищує 40–50%, тоді як страх становить 20–40% і в окремих регіонах сягає понад 60%. Нейтральні свідчення у середньому охоплюють 20–30% корпусу та свідчать про описовий характер викладу без емоційності. Інші емоції проявляються рідше: радість пов’язана з надією та солідарністю, гнів і відраза – з реакцією на агресію та воєнні злочини, здивування має епізодичний характер. Картографічна візуалізація дала змогу простежити просторові закономірності. Отримані результати засвідчили переважання суму у центральних і західних областях та страху – у північних і східних. Дослідження доводить ефективність інтеграції природної обробки мови та мовознавчої картографії. Водночас нерівномірність кількості свідчень у певних регіонах обмежує репрезентативність висновків. Перспективним напрямом є розширення корпусу, залучення додаткових джерел і параметрів, що сприятиме глибшому вивченню емоційного ландшафту війни.